Rickshaw Calcutta Kolkata India
Історики стверджують, що вози, повністю аналогічні рикшам, були в моді в Парижі в XVII-XVIII століттях (зустріч двох таких возів зображена на комічній картині художника Клода Жилло в 1707 році). Проте потім такі вози швидко замінили екіпажами з кіньми. У Японії їх поява відноситься до рубежу 1860-70-х рр., звідки рикші поширилися в інші азіатські країни.
Приміром, в Кхаджурахо (Індія) достаток туристів бажаючих відвідати храми — золоте дно для рикш. Автомобілів тут майже немає, і про таксі навіть не чули, а турист під впливом виду оголених статуй може заплатити за поїздку в готель суму, порівнянну з проїздом в Нью-Йоркському таксі.
У густонаселених країнах Південної Азії рикши є найбільш зручним і швидким засобом пересування. І не тільки тому, що люди з бідності готові підтримувати колорит країни, а й вузькі вулиці, відсутність тротуарів і мільярди пішоходів, які йдуть, стоять, і проживають на проїжджій частині, просто не залишають автомобілям шансу. Рикша стає оптимальним громадським транспортом у містах Індії, Пакистану, Бірми або Бангладеш.
У столиці Бангладеш Дацці поставлено на облік близько мільйона велорикш — не людей, а транспортних засобів.
Рикші їдуть по прокладених ними самими дорогах і придуманими правилами. Зрозуміти їх дуже складно, але працюють вони так вже століття.
Рикші поширені також в Південно-Африканській республіці.
У більш благополучному соціалістичному В’єтнамі велорікша має соціальний статус при цьому народжений рикшею ремісником або кухарем не стане.
Життя рикші в Бирманському місті Мандалай теж далека від ідеалу. Але рикші тут називають себе гордо «Драйвер», що дозволяє європейським туристам зрозуміти смисл, пролітаючи вулиці Мандалай на швидкості 3 км / год.
Втім, технологічний прогрес вніс свої корективи і в цей бізнес. В Індонезії вже прилаштовують до велосипеда моторчик, що поліпшує продуктивність праці і вцілому рикші. А на Таїланді — це мотоцикл, який називається «тук-тук». Правда є недолік, «тук-тук» світовий лідер по травматичним інцидентам.
Індія ж багата різноманітністю «високотехнологічних» рикш:
Авторікша. Найпоширеніший тип, використовується як таксі на невеликі відстані (до декількох кілометрів).
‘Pig’ рікши — багатомісне рікша. Частіше використовується за містом (як приміський мікроавтобус).
Вантажна рікша. Для перевозу дрібногабаритних вантажів.
Іноді рикш в Індії просто немає — як, наприклад, в центральній частині Мумбая. Дороги там дозволяють скористатися звичайним таксі.
Схоже, що в боротьбі за чистим повітрям, такий спосіб їзди як велорикші перекочував і в Лондон, місто створення світового таксі. Чотири роки тому на вулицях столиці Британії з’явилися жовті велосипеди з коляскою — легкий і недорогий спосіб пересування для пішоходів. Сьогодні в місті налічують близько трьох сотень велорикш.
Одесити ж в день автомобіліста регулярно проводять екомарафон, задумка полягає в тому, що б відмовитися від машин на один день і пересісти на велосипеди. Є багато прихильників і супротивників такого святкування. Проте вже як в туристичних, так і в екологічних цілях одесити успішно експлуатують природні види транспорту: фаетони, рикші, ролики, велосипеди, скейти, рідше електросамокати або сігвеї, аж надто на них ціни високі. А на Трасі здоров’я давно «прижилися» електромобілі.